Мене звати Алла Тимчак. Я психолог, психотерапевт, ведуча Кіноклубу онлайн.Це місце для тих шанувальників кіно,які довго відчувають післясмак від перегляду улюблених фільмів, а також хочуть, вміють і люблять ділитися своїми враженнями.Тут ми обговорюємо мотиви поведінки героїв,їх неусвідомлені вчинки,часом фантазуємо про можливу подальшу долю героїв та ін. Родзинкою Кіноклубу онлайн є те, що серед учасників сеансу багато моїх колег - психологів та психотерапевтів.
Дякую за чудову зустріч! Це було цікаво ) Шкода, що моя техніка не дала мені брати участь в обговоренні від початку. Мені цікаво було взагалі подивитись формат, як це відбувається.
Зустріч дала багато приводу для роздумів, більше нюансів фільму побачила для себе, які важко розгледіти за першим переглядом.
З приводу останнього питання, яке ми обговорювали, яке я задала, але сама на нього не відповіла - чи було би краще головному герою продовжувати жити в своєму "ідеальному світі" без емоцій, чи краще пережити це все, що лишить лише руїни ідеального світу, але відчути потужні пристрасні, яких він ніколи до того не переживав?..
З одного боку, йому цілком комфортно в його бульбашці. Він вибудував свій ідеальний світ. І мені шкода, що він розвалився. Ця стабільність, передбачуваність, відсутність надмірних емоційних гойдалок, фінансова можливість організовувати своє життя як завгодно. Це те, що шукають, досягають і прагнуть багато людей зараз. Особливо, люди втомлені від надмірних перепадів емоцій, які втомились від дивних, токсичних стосунків і нестабільності. Вони би сказали, що це рай цей його світ. І якщо би мали його, ні на що би не проміняли, краще жити самотньо все життя, ніж знову впадати в емоційні гойдалки і нестабільність. І мені дійсно шкода героя, що він втратив все, свій світ. Виникає бажання відкотити все назад.
З іншого боку - якщо маєш нудне життя, з емоціями тільки до картин, дійсно може захотітись якоїсь яскравості, емоційності. Але для людини з такими фінансовими статками емоції можна було собі організувати іншими способами, якби він усвідомив свої потреби. Ну, там, на каток би сходив, чи на танці, коуча по стосунках би найняв, запросив би в ресторан свою секретарку... )))) І це чудово, що він пережив хоч раз в житті такі емоції, але мені шкода його, що все сталось саме так. Що єдині стосунки, на які він був здатний, токсичні і все одно не приводять до щастя. Мені складно назвати щастям фінал фільму.
Хочеться нафантазувати ідеальний варіант, щоб він пішов в терапію, усвідомив свої проблеми, потреби, навчився би будувати стосунки здорові і дійсно би став щасливим. Щоб йому для щастя не були потрібні аж такі пристрасті.
Або інший щасливий альтернативний варіант в моєму розумінні - щоб його світ, бульбашка були настільки міцними, щоб та жінка не змогла увірватись в нього і все зруйнувати, щоб він не повівся на неї. І лишився в своєму стабільному світі. Значить, не настільки стабільний він був )) Але іноді для людини більше благо не знати, не бачити своє справжнє становище, жити собі спокійно із своїми розладами, успішно їх скомпенсувавши.
Ключове питання для мене, все таки, чи є запит на зміни у людини, чи нема. Якщо нема - то хай живе собі спокійно в своїй бульбашці. Якщо є - бажано міняти якось менш травматично і поступово, щоб конструкція, яка будувалась все життя, не завалилась в один момент. Я за зміни, але поступові ))) Це, якщо вже говорити не тільки про героя фільму, а про реальне життя і звичайних людей.
Чудова рефлексія після фільму!А в мене часом виникала аналогія з чеховським Бєліковим.,, Действительность раздражала его,пугала, держала в постоянной тревоге, и, быть может, для того, чтобы оправдать эту свою робость, свое отвращение к настоящему, он всегда хвалил прошлое и то, чего никогда не было.И древние языки, которые он проеподавал, были для него, в сущности, те же калоши и зонтик, куда он прятался от действительной жизни"...А для Олдмана таким футляром була його таємна кімната...
Дякую за чудову зустріч! Це було цікаво ) Шкода, що моя техніка не дала мені брати участь в обговоренні від початку. Мені цікаво було взагалі подивитись формат, як це відбувається.
ОтветитьУдалитьЗустріч дала багато приводу для роздумів, більше нюансів фільму побачила для себе, які важко розгледіти за першим переглядом.
З приводу останнього питання, яке ми обговорювали, яке я задала, але сама на нього не відповіла - чи було би краще головному герою продовжувати жити в своєму "ідеальному світі" без емоцій, чи краще пережити це все, що лишить лише руїни ідеального світу, але відчути потужні пристрасні, яких він ніколи до того не переживав?..
ОтветитьУдалитьЗ одного боку, йому цілком комфортно в його бульбашці. Він вибудував свій ідеальний світ. І мені шкода, що він розвалився. Ця стабільність, передбачуваність, відсутність надмірних емоційних гойдалок, фінансова можливість організовувати своє життя як завгодно. Це те, що шукають, досягають і прагнуть багато людей зараз. Особливо, люди втомлені від надмірних перепадів емоцій, які втомились від дивних, токсичних стосунків і нестабільності. Вони би сказали, що це рай цей його світ. І якщо би мали його, ні на що би не проміняли, краще жити самотньо все життя, ніж знову впадати в емоційні гойдалки і нестабільність. І мені дійсно шкода героя, що він втратив все, свій світ. Виникає бажання відкотити все назад.
З іншого боку - якщо маєш нудне життя, з емоціями тільки до картин, дійсно може захотітись якоїсь яскравості, емоційності. Але для людини з такими фінансовими статками емоції можна було собі організувати іншими способами, якби він усвідомив свої потреби. Ну, там, на каток би сходив, чи на танці, коуча по стосунках би найняв, запросив би в ресторан свою секретарку... )))) І це чудово, що він пережив хоч раз в житті такі емоції, але мені шкода його, що все сталось саме так. Що єдині стосунки, на які він був здатний, токсичні і все одно не приводять до щастя. Мені складно назвати щастям фінал фільму.
Хочеться нафантазувати ідеальний варіант, щоб він пішов в терапію, усвідомив свої проблеми, потреби, навчився би будувати стосунки здорові і дійсно би став щасливим. Щоб йому для щастя не були потрібні аж такі пристрасті.
Або інший щасливий альтернативний варіант в моєму розумінні - щоб його світ, бульбашка були настільки міцними, щоб та жінка не змогла увірватись в нього і все зруйнувати, щоб він не повівся на неї. І лишився в своєму стабільному світі. Значить, не настільки стабільний він був )) Але іноді для людини більше благо не знати, не бачити своє справжнє становище, жити собі спокійно із своїми розладами, успішно їх скомпенсувавши.
Ключове питання для мене, все таки, чи є запит на зміни у людини, чи нема. Якщо нема - то хай живе собі спокійно в своїй бульбашці. Якщо є - бажано міняти якось менш травматично і поступово, щоб конструкція, яка будувалась все життя, не завалилась в один момент. Я за зміни, але поступові ))) Це, якщо вже говорити не тільки про героя фільму, а про реальне життя і звичайних людей.
Чудова рефлексія після фільму!А в мене часом виникала аналогія з чеховським Бєліковим.,, Действительность раздражала его,пугала, держала в постоянной тревоге, и, быть может, для того, чтобы оправдать эту свою робость, свое отвращение к настоящему, он всегда хвалил прошлое и то, чего никогда не было.И древние языки, которые он проеподавал, были для него, в сущности, те же калоши и зонтик, куда он прятался от действительной жизни"...А для Олдмана таким футляром була його таємна кімната...
ОтветитьУдалить